ПАМ’ЯТКА ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ АНТИКОРУПЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

АНТИМОНОПОЛЬНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ
ПАМ’ЯТКА
ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ АНТИКОРУПЦІЙНОГО
ЗАКОНОДАВСТВА
м. Київ
Січень 2021 року
2
ВСТУП.................................................................................................................................... 3
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ .......................................................................................... 3
1.1. Законодавчі основи запобігання і виявлення корупції ..................................... 3
1.2. Визначення основних термінів............................................................................ 4
1.3. Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення............................. 4
1.4. Суб’єкти в сфері реалізації антикорупційної політики держави..................... 5
1.5. Реалізація антикорупційної політики ................................................................. 8
2. ПРЕВЕНТИВНІ АНТИКОРУПЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ .............................................. 9
2.1. Запобігання корупційним та пов’язаним з корупцією правопорушенням ..... 9
2.1.1. Обмеження щодо використання службового становища........................ 9
2.1.2. Обмеження щодо одержання подарунків................................................... 9
2.1.3. Обмеження щодо сумісництва та суміщення ......................................... 11
2.1.4. Обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням
функцій держави або місцевого самоврядування.................................................... 12
2.1.5. Обмеження щодо спільної роботи близьких осіб..................................... 12
2.2. Конфлікт інтересів та порядок їх врегулювання ............................................ 13
2.2.1. Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів................................. 13
2.2.2. Заходи зовнішнього та самостійного врегулювання конфлікту
інтересів ...................................................................................................................... 14
2.2.3. Особливості врегулювання конфлікту інтересів ..................................... 15
2.2.4. Запобігання конфлікту інтересів у зв’язку з наявністю в особи
підприємств чи корпоративних прав........................................................................ 15
2.3. Фінансовий контроль ......................................................................................... 16
2.4. Викривачі корупції ............................................................................................. 17
2.5. Інші механізми запобігання корупції ............................................................... 22
2.6. Спеціальна перевірка ......................................................................................... 23
2.7. Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з
корупцією правопорушення........................................................................................... 23
2.8. Вимоги щодо прозорості та доступу до інформації........................................ 24
3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ АБО ПОВ’ЯЗАНІ З КОРУПЦІЄЮ
ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА УСУНЕННЯ ЇХ НАСЛІДКІВ .............................................. 25
ВСТУП
Пам’ятка розрахована для використання у роботі державними уповноваженими
Антимонопольного комітету України, а також працівниками системи органів
Антимонопольного комітету України.
Документ містить роз’яснення сутності обмежень, заборон, зобов’язань та
інших вимог, встановлених антикорупційним законодавством для осіб,
уповноважених на виконання функцій держави, включає алгоритм дій для
забезпечення безумовного виконання і правильного застосування вимог,
встановлених антикорупційним законодавством, у тому числі в частині організації
діяльності уповноважених підрозділів (осіб) з питань запобігання та виявлення
корупції.
Запорукою успішного виконання завдання із мінімізації проявів корупції є
забезпечення належного рівня знання антикорупційного законодавства як
представниками державних органів та органів місцевого самоврядування, так і
суспільством в цілому. З одного боку, це сприяє ефективній дії встановлених
законодавством превентивних антикорупційних механізмів, а з іншого – підвищує
рівень правової обізнаності громадян, що зменшує ризик порушення їхніх основних
прав і свобод у повсякденному житті, а також сприяє формуванню у населення
нетерпимого ставлення до проявів корупції.
Метою цього документу є ознайомлення працівників системи органів
Антимонопольного комітету України з основними положеннями законодавства з
питань запобігання і протидії корупції, забезпечення єдиної практики застосування
вимог антикорупційного законодавства.
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1.1. Законодавчі основи запобігання і виявлення корупції
В Україні створено систему антикорупційного законодавства, яка охоплює всі
сфери суспільного життя і включає різні види законодавчих та нормативних актів,
основним з яких є Закон України "Про запобігання корупції" (далі – Закон).
В цілому, основу антикорупційного законодавства України утворюють такі
акти законодавства:
- Конституція України;
- Конвенція ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18
жовтня 2006 року №251-V);
- Цивільна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією (ратифікована
Законом України від 16 березня 2005 року №2476-IV);
- Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією
(ратифікована Законом України від 18 жовтня 2006 року №252-V);
- Додатковий протокол до Кримінальної конвенції Ради Європи про
боротьбу з корупцією (ратифікований Законом України від 18 жовтня
2006 року № 253-V);
- Кримінальний кодекс України;
- Кодекс України про адміністративні правопорушення;
- Закон України “Про Національне антикорупційне бюро України”;
4
- Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб,
уповноважених на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України
від 13 червня 2000 року №950.
Наведений перелік не є вичерпним і включає лише основні нормативно-правові
акти у сфері запобігання і виявлення корупції. Спеціальні норми щодо запобігання і
виявлення корупції також визначені актами законодавства, якими врегульовано
діяльність окремих державних органів, служб тощо (в частині визначення їх статусу,
функцій, процедур, тощо), зокрема, і Антимонопольного комітету України. Такі
норми утворюють превентивні механізми неналежної поведінки посадовців. У цій
частині законодавство є динамічним, воно постійно вдосконалюється і розвивається.
1.2. Визначення основних термінів
У статті 1 Закону визначено сутність ключових законодавчих термінів, що
формує чітке розуміння національних антикорупційних стандартів. В інших актах
законодавства терміни найчастіше використовуються з прямим посиланням на
основний антикорупційний закон. Таким чином, в Законі наводяться значення
термінів, які застосовуються в усій системі національного антикорупційного
законодавства, зокрема:
- антикорупційна експертиза;
- пряме підпорядкування;
- близькі особи та члени сім’ї;
- корупція та корупційне правопорушення;
- правопорушення, пов’язане з корупцією;
- подарунок та неправомірна вигода;
- потенційний та реальний конфлікти інтересів;
- приватний інтерес;
- спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції;
- суб’єкти декларування;
- виборні особи.
1.3. Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення
Статтею 3 Закону визначено суб’єктів, на яких поширюється дія цього Закону.
Зокрема, наведено вичерпний перелік осіб, які зобов’язані виконувати встановлені
законодавством антикорупційні обмеження та обов’язки, та які можуть понести
відповідальність за порушення антикорупційного законодавства.
Виходячи зі змісту цієї статті, дія Закону поширюється на державних
уповноважених Антимонопольного комітету України та всіх працівників системи
органів Антимонопольного комітету України, які обіймають посади державних
службовців, а також інших посадових та службових осіб (відповідно до підпунктів
“в” та “и” пункту 1 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до пункту 3 Роз’яснень щодо застосування окремих положень
Закону України “Про запобігання корупції”, затвердженого рішенням Національного
агентства з питань запобігання корупції від 11 серпня 2016 року № 3 (із змінами), у
цілях визначення суб’єктів, на яких поширюється дія Закону (відповідно до підпункту
"и" пункту 1 частини першої статті 3 Закону), під "посадовими та службовими
5
особами інших державних органів" слід розуміти працівників державних органів, які
здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов'язані з
виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.
При цьому, у цілях визначення суб’єктів декларування, згідно із Законом, слід
застосовувати вужче тлумачення і вважати службовими, посадовими особами –
суб’єктами декларування лише тих працівників, на яких покладено відповідні
обов’язки на постійній основі.
1.4. Суб’єкти в сфері реалізації антикорупційної політики держави
Відповідно до статті 1 Закону до спеціально уповноважених суб’єктів у сфері
протидії корупції належать органи прокуратури, Національної поліції, Національне
антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції.
Національне агентство з питань запобігання корупції
Національне агентство з питань запобігання корупції, як центральний орган
виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і
координується Кабінетом Міністрів України, утворено відповідно до постанови
Кабінету Міністрів України від 18.03.2015 №118 "Про утворення Національного
агентства з питань запобігання корупції".
В статті 4 Закону визначено, що Національне агентство з питань запобігання
корупції (далі - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі
спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну
антикорупційну політику. Національне агентство є правомочним з моменту
призначення більше половини його загального кількісного складу.
Статтею 11 Закону передбачено широкий спектр повноважень Національного
агентства, зокрема,
- проведення аналізу стану запобігання та протидії корупції в Україні,
діяльності державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та органів
місцевого самоврядування у сфері запобігання та протидії корупції;
- формування та реалізація антикорупційної політики, розроблення проектів
нормативно-правових актів з цих питань;
- організація проведення досліджень з питань вивчення ситуації щодо
корупції;
- здійснення моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства з
питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у
діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, та прирівняних до них осіб;
- здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки
декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення
моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або
місцевого самоврядування;
- забезпечення ведення Єдиного державного реєстру декларацій осіб,
уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та
Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією
правопорушення;
- надання роз’яснень, методичної та консультаційної допомоги з питань
застосування актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та
6
врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання
функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб;
- інші повноваження, визначені законом.
У випадках виявлення порушення вимог антикорупційного законодавства щодо
етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб,
уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та
прирівняних до них осіб або іншого корупційного порушення Національне агентство
вносить керівнику відповідного органу, підприємства, установи, організації припис
щодо усунення порушень законодавства, проведення службового розслідування,
притягнення винної особи до встановленої законом відповідальності.
Припис Національного агентства є обов’язковим для виконання. Про
результати виконання припису Національного агентства посадова особа, якій його
адресовано, інформує Національне агентство упродовж десяти робочих днів з дня
одержання припису.
Невиконання посадовою особою законного припису Національного агентства
тягне відповідальність, передбачену статтею 18846 КУпАП, у вигляді штрафу від 100
до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов’язаного з
корупцією, уповноважені особи Національного агентства складають протокол про
таке правопорушення, який направляється до суду згідно з рішенням Національного
агентства. У разі виявлення ознак іншого корупційного або пов’язаного з корупцією
правопорушення, Національне агентство затверджує обґрунтований висновок та
надсилає його іншим спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції.
Висновок Національного агентства є обов’язковим для розгляду, про результати якого
воно повідомляється не пізніше п’яти днів після отримання повідомлення про
вчинене правопорушення.
Національне антикорупційне бюро України – державний правоохоронний
орган, основним завданням якого є попередження, виявлення, припинення,
розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його
підслідності, а також запобігання вчиненню нових.
Компетенція Національного бюро поширюється лише на ту частину
корупційних злочинів, які є найбільш суспільно небезпечними. До них відносяться
корупційні злочини:
- вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання
функцій держави або місцевого самоврядування, спеціальними суб’єктами (судді,
народні депутати, прокурори Генеральної прокуратури України і т.д.);
- розмір предмета злочину чи шкоди дорівнює чи перевищує мінімальну
заробітну плату в 500 разів;
- корупційне правопорушення вчинено щодо іноземних посадових осіб або
становить загрозу національній безпеці.
Правову основу функціонування Національного бюро становлять Закон
України "Про Національне антикорупційне бюро України" від 14 жовтня 2014 року
№1698-VIII, указ Президента України "Про утворення національного
антикорупційного бюро України" від 16 квітня 2015 року №217.
Органи прокуратури згідно статті 2 Закону України "Про прокуратуру"
здійснюють функції, які пов`язані з:
7
- представництвом інтересів громадянина або держави в суді та їх захистом
при виконанні судових рішень(наказ Генеральної прокуратури України від 28.05.2015
№ 6гн);
- наглядом за додержанням законів органами, що провадять оперативнорозшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
- наглядом за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
У структурі Генеральної прокуратури України на правах самостійного
структурного підрозділу утворено Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, на
яку покладаються такі функції:
- здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативнорозшукової діяльності, досудового розслідування Національним антикорупційним
бюро України;
- підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях;
- представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках,
передбачених цим Законом, і пов’язаних із корупційними або пов’язаними з
корупцією правопорушеннями.
Також, на органи прокуратури покладено функцію здійснення координації
діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції (статті 7, 81 Закону
України "Про прокуратуру").
Органи Національної поліції – здійснюють досудове розслідування
кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності (пп. 9 п.3 Положення
про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
28 жовтня 2015 р. № 877).
Уповноважені підрозділи (особи) з питань запобігання та виявлення
корупції, в тому числі в центральних органах виконавчої влади та їх територіальних
органах. Зазначені підрозділи (особи) утворюються (визначаються) за рішенням
керівника центрального органу виконавчої влади.
Керівник уповноваженого підрозділу органу виконавчої влади підзвітний і
підконтрольний Урядовому уповноваженому з питань антикорупційної політики,
якщо інше не передбачено законом.
Керівник уповноваженого підрозділу територіального органу підзвітний
керівникові такого територіального органу та підзвітний і підконтрольний
керівникові уповноваженого підрозділу органу виконавчої влади.
Основними завданнями уповноваженого підрозділу є:
- підготовка, забезпечення та контроль за здійсненням заходів щодо
запобігання корупції;
- надання методичної та консультаційної допомоги з питань дотримання
вимог антикорупційного законодавства;
- участь в інформаційному та науково-дослідному забезпеченні здійснення
заходів щодо запобігання та виявлення корупції, а також міжнародному
співробітництві в зазначеній сфері;
- проведення організаційної та роз’яснювальної роботи із запобігання,
виявлення і протидії корупції;
8
- здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства щодо
врегулювання конфлікту інтересів;
- здійснення контролю за дотриманням антикорупційного законодавства.
Правовою підставою функціонування уповноважених підрозділів (осіб) з
питань запобігання та виявлення корупції в центральних органах виконавчої влади є
постанова Кабінету Міністрів України "Питання запобігання та виявлення корупції"
від 4 вересня 2013 року №706.
Комітет Верховної Ради України з питань запобігання та протидії корупції
– утворено відповідно до Постанови Верховної Ради України від 4 грудня 2014 року
№22-VIII "Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради
України восьмого скликання" (із змінами).
У віданні Комітету перебувають наступні питання:
- формування та реалізація антикорупційної політики;
- проведення антикорупційної експертизи законопроектів, поданих
суб’єктами права законодавчої ініціативи;
- запобігання та протидія корупції;
- запобігання корупції в діяльності юридичних осіб;
- запобігання та врегулювання конфлікту інтересів;
- правила етичної поведінки на публічній службі;
- фінансовий контроль стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій
держави та місцевого самоврядування;
- відповідальність за вчинення корупційних правопорушень та
правопорушень, пов’язаних з корупцією;
- правове регулювання діяльності Національного антикорупційного бюро;
- правове регулювання діяльності Національного агентства з питань протидії
корупції;
- діяльність інших правоохоронних і державних органів в частині їх
повноважень у сфері запобігання та протидії корупції;
- державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії
корупції;
1.5. Реалізація антикорупційної політики
Антикорупційна стратегія реалізується шляхом виконання державної програми,
яка розробляється Національним агентством та затверджується Кабінетом Міністрів
України.
Керівники державних органів несуть персональну відповідальність за
забезпечення реалізації державної програми з виконання Антикорупційної стратегії.
Державна програма з виконання Антикорупційної стратегії підлягає щорічному
перегляду з урахуванням результатів реалізації визначених заходів, висновків та
рекомендацій парламентських слухань з питань ситуації щодо корупції.
Важливо: в державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю
територію України Антикорупційні програми затверджуються їх керівниками та
підлягають погодженню Національним агентством.
Антикорупційні програми повинні передбачати:
9
- визначення засад загальної відомчої політики щодо запобігання та протидії
корупції у відповідній сфері, заходи з їх реалізації, а також з виконання
антикорупційної стратегії та державної антикорупційної програми;
- оцінку корупційних ризиків у діяльності органу, установи, організації,
причини, що їх породжують та умови, що їм сприяють;
- заходи щодо усунення виявлених корупційних ризиків, осіб,
відповідальних за їх виконання, строки та необхідні ресурси;
- навчання та заходи з поширення інформації щодо програм
антикорупційного спрямування;
- процедури щодо моніторингу, оцінки виконання та періодичного перегляду
програм;
- інші спрямовані на запобігання корупційним та пов’язаним з корупцією
правопорушенням заходи.
В Антимонопольному комітеті України впроваджено систему антикорупційних
заходів, які визначено у відповідній антикорупційній програмі. Програма складена за
результатами аналізу корупційних ризиків у діяльності системи органів
Антимонопольного комітету України та включає визначення засад загальної відомчої
політики щодо запобігання та протидії корупції, оцінку корупційних ризиків, заходи
щодо їх усунення, строки та осіб, відповідальних за виконання, процедури
проведення моніторингу та оцінки виконання завдань, поширення інформації про
результати проведеної роботи.
2. ПРЕВЕНТИВНІ АНТИКОРУПЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ
Законодавство встановлює низку вимог та процедур, спрямованих на
запобігання корупції. Усі ці інструменти становлять комплекс антикорупційних
механізмів, які виступають "бар’єрами" на шляху вчинення корупційних
правопорушень.

Законодавством встановлено низку положень, які за змістом є обмеженнями та
заборонами певних видів поведінки посадових осіб, а за своїм призначенням це -
засоби запобігання корупції. Необхідно такі положення знати, розуміти та
дотримуватись у своїй повсякденній діяльності.
2.1.1. Обмеження щодо використання службового становища
Відповідно до статті 22 Закону суб’єктам відповідальності за корупційні
правопорушення забороняється використовувати свої службові повноваження або
своє становище та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної
вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи
комунальне майно або кошти в приватних інтересах.
2.1.2. Обмеження щодо одержання подарунків
10
Відповідно до статті 23 Закону, суб'єктам відповідальності за корупційні
правопорушення забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати,
просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або
фізичних осіб (у зв’язку із здійсненням такими особами діяльності, пов’язаної із
виконанням функцій держави; якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні
такої особи);
Виняток становлять подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням
про гостинність (крім випадків, якщо вартість таких подарунків не перевищує одну
мінімальну заробітну плату, встановлену на день прийняття подарунка, одноразово, а
сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом
року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної
особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки).
Передбачені Законом обмеження щодо вартості подарунків не поширюються на
подарунки, які даруються близькими особами або одержуються як загальнодоступні
знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.
Слід пам’ятати, що подарунки, одержані як подарунки державі, Автономній
Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним
підприємствам, установам чи організаціям, є відповідно державною або комунальною
власністю і передаються органу, підприємству, установі чи організації у порядку,
визначеному Кабінетом Міністрів України1.
Рішення, прийняте особою, уповноваженою на виконання функцій держави, на
користь особи, від якої вона чи її близькі особи отримали подарунок, вважаються
такими, що прийняті в умовах конфлікту інтересів, і такі рішення відповідно до статті
67 Закону підлягають скасуванню, а укладені правочини можуть бути визнані
недійсними.
Відповідно до статті 24 Закону, в разі надходження пропозиції щодо
неправомірної вигоди або подарунка особи, уповноважені на виконання функцій
держави, незважаючи на приватні інтереси, зобов’язані невідкладно вжити таких
одночасних заходів:
- відмовитися від пропозиції;
- за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію;
- залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників;
- письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за
наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації,
спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції.
Якщо особа, на яку поширюються обмеження щодо використання службового
становища та щодо одержання подарунків, виявила у своєму службовому приміщенні
чи отримала майно, що може бути неправомірною вигодою, або подарунок, вона
зобов’язана невідкладно, але не пізніше одного робочого дня, письмово повідомити
про цей факт свого безпосереднього керівника або керівника відповідного органу,
підприємства, установи, організації.
Про виявлення майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка
складається акт, який підписується особою, яка виявила неправомірну вигоду або
подарунок, та її безпосереднім керівником або керівником відповідного органу,
підприємства, установи, організації.
1 Постанова Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 №1195 "Про затвердження Порядку
передачі дарунків, одержаних як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній
громаді, державним або комунальним установам чи організаціям" (із змінами).
11
У разі якщо майно, що може бути неправомірною вигодою, або подарунок
виявляє особа, яка є керівником органу, підприємства, установи, організації, акт про
виявлення майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка підписує ця
особа та особа, уповноважена на виконання обов’язків керівника відповідного органу,
підприємства, установи, організації у разі його відсутності.
2.1.3. Обмеження щодо сумісництва та суміщення
Відповідно до вимог статті 25 Закону обмеження щодо сумісництва та
суміщення, поширюється виключно на осіб, уповноважених на виконання функцій
держави або місцевого самоврядування. Зокрема, вказаним особам забороняється:
1) займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої
діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із
спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією
або законами України;
2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів,
наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку
(крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками,
паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси
держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії
господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами
України.
Слід зазначити, що спеціальне законодавство дозволяє конкретизувати окремі
положення цієї статті Закону. Зокрема, відповідно до статті 1 Закону України "Про
наукову і науково-технічну діяльність" наукова діяльність – це інтелектуальна творча
діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її
формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Відповідно до статті 4
цього ж Закону суб’єктами наукової і науково-технічної діяльності є: вчені, наукові
працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові
організації, вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації, громадські організації у
науковій і науково-технічній діяльності. Відповідно до статті 1 Закону України "Про
культуру" та частини 4 статті 1 Закону України "Про професійних творчих
працівників та творчі спілки" творча діяльність - це індивідуальна чи колективна
творчість, результатом якої є створення або інтерпретація творів, що мають
культурну цінність. Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про професійних
творчих працівників та творчі спілки», статті 45 Закону України «Про освіту»,
статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» творча
діяльність людини призводить до створення якісно нових духовних або матеріальних
цінностей, яких потребує суспільство. Наукова і викладацька діяльність є видами
інтелектуальної і творчої діяльності, що спрямована на одержання, поширення,
використання нових знань, фахових навичок, їх практичне застосування.
У законодавстві про охорону здоров’я визначення терміна "медична практика"
наявне в Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з медичної
практики (в редакції наказу Міністерства охорони здоров’я України № 981 від 30
листопада 2012 року), відповідно до якого - це вид господарської діяльності у сфері
охорони здоров’я, який провадиться закладами охорони здоров’я та фізичними
особами – підприємцями, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, з метою
надання видів медичної допомоги, визначених законом, та медичного
обслуговування.
12
Поняття "суддівська та інструкторська практика із спорту" визначається як
форма спортивно-тренувальної діяльності (п. 30 Положення про спеціалізований
навчальний заклад спортивного профілю, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 05.11.1999 № 2061).
При застосуванні обмеження в частині зайняття підприємницькою діяльністю
слід керуватися наведеним у статті 42 Господарського кодексу України визначенням
підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик
господарської діяльності, що здійснюється суб’єктами господарювання
(підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та
одержання прибутку. Водночас, слід враховувати, що відповідно до частини 2 статті
167 Господарського кодексу України не вважається підприємництвом володіння
корпоративними правами (але щодо якого антикорупційне законодавство містить
інші обмеження – див. п. 2.2.4 нижче).
2.1.4. Обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням
функцій держави або місцевого самоврядування
Відповідно до статті 26 Закону особам, державним уповноваженим або
посадовим особам Антимонопольного комітету, які звільнилися або іншим чином
припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави в органах
Антимонопольного комітету України, забороняється:
1) протягом року з дня припинення відповідної діяльності укладати трудові
договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з
юридичними особами приватного права або фізичними особами - підприємцями,
якщо вищезгадані особи протягом року до дня припинення виконання функцій
держави здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи
прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних осіб або фізичних осіб
– підприємців.
Порушення обмеження щодо укладення трудового договору (контракту) є
підставою для припинення відповідного договору; правочини у сфері
підприємницької діяльності, вчинені з порушенням вказаних вимог, можуть бути
визнані недійсними;
- розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах
інформацію, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових повноважень (за
змістом закону – безстроково), крім випадків, встановлених законом;
- протягом року з дня припинення відповідної діяльності представляти
інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в
яких іншою стороною є орган Антимонопольного комітету України.
Слід зазначити, що запровадження такого обмеження є загальновизнаним
міжнародним антикорупційним стандартом. За своєю природою згаданий
превентивний механізм має на меті мінімізувати ризики виникнення конфлікту
інтересів при переході службовця на іншу, не пов’язану з виконанням функцій
держави роботу, мінімізувати випадки, коли особа у неправомірний спосіб створює
особливо сприятливі умови для установ, підприємств, організацій, де вона планує
працювати після залишення публічної служби або використовує на новій посаді
службову інформацію або інші можливості своєї колишньої посади на службі.
2.1.5. Обмеження щодо спільної роботи близьких осіб
13
За змістом статті 27 Закону, обмеження щодо спільної роботи близьких осіб
поширюється на посадових осіб Антимонопольного комітету України, які обіймають
посади державних службовців.
Зокрема, вони не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або
бути прямо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм
особам. У зв`язку з цим, претенденти на зайняття посад державних службовців
зобов’язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про
працюючих у цьому органі близьких їм осіб.
У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо обмеження роботи
близьких осіб, необхідно вжити заходів щодо усунення таких обставин у
п’ятнадцятиденний строк. Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не
усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту
виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу
посаду, що виключає пряме підпорядкування. У разі неможливості такого
переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної
посади.
Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні
особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин
підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає
пряме підпорядкування. У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває
у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.
Вичерпні поняття прямого підпорядкування та близькі особи визначено
статтею 1 Закону, а саме:
пряме підпорядкування – відносини прямої організаційної або правової
залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у
вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень,
дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх
виконанням;
близькі особи – особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і
мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3
цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких із суб’єктом не мають
характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають
у шлюбі, а також - незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати,
вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба,
прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор,
свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває
під опікою або піклуванням згаданого суб’єкта.
2.2. Конфлікт інтересів та порядок їх врегулювання
2.2.1. Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів
Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, не можуть прямо чи опосередковано спонукати у будь-який спосіб
підлеглих до прийняття рішень, вчинення дій або бездіяльності всупереч закону на
користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.
У разі існування в особи сумнівів щодо наявності в неї конфлікту інтересів
вона зобов’язана звернутися за роз’ясненнями до територіального органу
Національного агентства.
14
Національне агентство у випадку одержання від особи повідомлення про
наявність у неї реального, потенційного конфлікту інтересів упродовж семи робочих
днів роз’яснює такій особі порядок її дій щодо врегулювання конфлікту інтересів.
Якщо особа отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона
звільняється від відповідальності, якщо у діях, щодо яких вона зверталася за
роз’ясненням, пізніше було виявлено конфлікт інтересів.
2.2.2. Заходи зовнішнього та самостійного врегулювання конфлікту
інтересів
Наявність конфлікту інтересів не обов’язково призводить до фактів корупції,
однак істотно підвищує ризик вчинення корупційних діянь та є по суті їх
передумовою. Тому законодавством передбачено низку положень щодо запобігання
та врегулювання конфлікту інтересів.
Заходи зовнішнього та самостійного врегулювання конфлікту інтересів
передбачені статтею 29 Закону.
Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, відповідно до статті 28 Закону, зобов’язані:
1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного
конфлікту інтересів;
2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа
дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного
конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на
посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в
колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган
або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт
інтересів, відповідно;
3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту
інтересів;
4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту
інтересів.
Безпосередній керівник особи або керівник органу, до повноважень якого
належить звільнення/ініціювання звільнення з посади (для посадових осіб
Антимонопольного комітету України, які обіймають посади державних службовців,
такою особою є керівник апарату), протягом двох робочих днів після отримання
повідомлення про наявність у підлеглої йому особи реального чи потенційного
конфлікту інтересів приймає рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів
шляхом вжиття заходів для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів такої
особи, про що повідомляє відповідну особу.
Зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом:
1) усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи
участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів
(стаття 30 Закону);
2) застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного
завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень (стаття 33 Закону);
3) обмеження доступу особи до певної інформації (стаття 31 Закону);
4) перегляду обсягу службових повноважень особи (стаття 32 Закону);
5) переведення особи на іншу посаду (стаття 34 Закону);
6) звільнення особи (стаття 34 Закону).
15
Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, прирівняні до неї особи, у яких наявний реальний чи потенційний
конфлікт інтересів, можуть самостійно вжити заходів щодо його врегулювання
шляхом позбавлення відповідного приватного інтересу з наданням підтверджуючих
це документів безпосередньому керівнику або керівнику органу, до повноважень
якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади. Позбавлення приватного
інтересу має виключати будь-яку можливість його приховування.
2.2.3. Особливості врегулювання конфлікту інтересів
Особливості врегулювання конфлікту інтересів, що виник у діяльності окремих
категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави, передбачені статтею
35 Закону.
У разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи,
уповноваженої на виконання функцій держави, прирівняної до неї особи, яка входить
до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права
брати участь у прийнятті рішення цим органом.
Про конфлікт інтересів такої особи може заявити будь-який інший член
відповідного колегіального органу або учасник засідання, якого безпосередньо
стосується питання, що розглядається. Заява про конфлікт інтересів члена
колегіального органу заноситься в протокол засідання колегіального органу.
У разі якщо неучасть особи, уповноваженої на виконання функцій держави або
місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу
колегіального органу, у прийнятті рішень цим органом призведе до втрати
правомочності цього органу, участь такої особи у прийнятті рішень має
здійснюватися під зовнішнім контролем. Рішення про здійснення зовнішнього
контролю приймається відповідним колегіальним органом.
2.2.4. Запобігання конфлікту інтересів у зв’язку з наявністю в особи
підприємств чи корпоративних прав
Запобігання конфлікту інтересів у зв’язку з наявністю в особи підприємств чи
корпоративних прав регулюється статтею 36 Закону.
Особи, уповноважені на виконання функцій держави, зобов’язані протягом 30
днів після призначення (обрання) на посаду передати в управління іншій особі
належні їм підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому
законом.
При цьому забороняється передавати в управління підприємства та
корпоративні права на користь членів своєї сім’ї.
Передача особами уповноваженими на виконання функцій держави або
місцевого самоврядування належних їм підприємств, які за способом утворення
(заснування) та формування статутного капіталу є унітарним, здійснюється шляхом
укладення договору управління майном із суб’єктом підприємницької діяльності.
Передача особами, уповноваженими на виконання функцій держави або
місцевого самоврядування, належних їм корпоративних прав здійснюється в один із
передбачених законодавством способів.
Особи, уповноважені на виконання функцій держави, призначені (обрані) на
посаду, в одноденний термін після передачі в управління належних їм підприємств
16
та корпоративних прав зобов’язані письмово повідомити про це Національне
агентство із наданням нотаріально засвідченої копії укладеного договору.
2.3. Фінансовий контроль
Згідно із положеннями статті 45 Закону подання декларації особи,
уповноваженої на виконання функцій держави, здійснюється шляхом її заповнення на
офіційному веб-сайті Національного агентства (www.nazk.gov.ua). При цьому
перевірка Національне агентство здійснює перевірку достовірності відомостей,
зазначених особою у такій декларації.
Повна перевірка декларацій здійснюється протягом дев’яноста днів з дня
подання і полягає у з’ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності
оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак
незаконного збагачення.
До додаткових заходів фінансового контролю належить також обов’язок
суб’єкта декларування повідомляти письмово в десятиденний строк
уповноважені органи про відкриття ним або членом його сім’ї валютного
рахунку в установі банку-нерезидента із зазначенням номера рахунку і
місцезнаходження банку-нерезидента, а також про отримання ним доходу,
придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів,
встановлених на 1 січня відповідного року.
Повідомлення про суттєві зміни в майновому стані подають суб’єкти
декларування, які є службовими особами, що займають відповідальне та
особливо відповідальне становище, а також суб’єкти декларування, які
займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких
затверджується Національним агентством (див. вище Роз’яснення щодо інформації
про суб’єкта декларування). Інші суб’єкти декларування повідомлення про суттєві
зміни в майновому стані не подають.
За несвоєчасне подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій
держави або місцевого самоврядування, неповідомлення або несвоєчасне
повідомлення про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента або про
суттєві зміни у майновому стані чинним законодавством передбачено
адміністративну відповідальність (частини 1 – 3 статті 1726 Кодексу України про
адміністративні правопорушення) у вигляді штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян за несвоєчасне подання декларації, та від 100 до 200
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за неповідомлення або несвоєчасне
повідомлення про відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента або про
суттєвої зміни у майновому стані.
Також за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи,
уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування,
передбачено адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від 1 000 до 2 500
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 4 статті 172-6 КУпАП).
При цьому відповідальність за подання завідомо недостовірних відомостей у
декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, стосовно майна або іншого об’єкта декларування, що має вартість,
настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 100
до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
17
2.4. Викривачі корупції
2.4.1. Ознаки викривача
Викривач – фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є
достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією
правопорушень, інших порушень Закону (далі – корупційне правопорушення),
вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв’язку з її
трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю,
проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством
процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби
чи навчання (абзац двадцятий частини першої статті 1 Закону).
Істотні ознаки терміна:
викривач – це саме фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без
громадянства);
наявність у викривача внутрішнього переконання, що інформація є
достовірною, – упевненість особи, що інформація, яку вона повідомляє, може
свідчити про факти вчинення корупційного правопорушення, яка випливає із її
життєвого досвіду, віку, професійного досвіду та інших обставин;
інформація – будь-які відомості та/або дані, які відомі особі, про можливі факти
корупційних правопорушень;
достовірність інформації – її властивість встановлювати реальну наявність
фактичних даних про можливі факти корупційних правопорушень;
повідомлення про можливі факти корупційних правопорушень – здійснення
інформування про фактичні дані, що підтверджують можливе вчинення корупційного
правопорушення, які можуть бути перевірені.
Фактичні дані у повідомленні викривача мають складатися з інформації про
конкретні факти порушення встановлених Законом вимог, заборон та обмежень, яке
вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 Закону.
Фактичні дані – це відомості про: обставини правопорушення, місце і час його
вчинення, особу, яка вчинила правопорушення, тощо;
інформація стала відома викривачу у зв’язку з його: трудовою, професійною,
господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням служби чи
навчання, участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими
для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.
Достатнім для визнання особи викривачем є отримання ним інформації про
корупційне правопорушення під час здійснення одного із вищевказаних видів
діяльності.
Також викривачем буде вважатися особа, якій стала відома інформація під час
участі у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку
такої діяльності, зокрема стажування, участь в конкурсі на зайняття
посади/прийняття/відбір на роботу/службу, обрання до членів громадської ради,
вступ до навчального закладу тощо.
2.4.2. Способи та шляхи повідомлення викривачем про корупційні
правопорушення
Викривач може повідомити про корупційне правопорушення,
використовуючи такі канали повідомлень.
18
внутрішні канали керівнику або уповноваженому підрозділу (особі) органу
або юридичної особи, у яких викривач працює, проходить службу чи навчання або на
замовлення яких виконує роботу;
регулярні канали спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії
корупції, органам досудового розслідування, органам, відповідальним за здійснення
контролю за дотриманням законів у відповідних сферах, іншим державним органам,
установам, організаціям;
зовнішні канали через фізичних чи юридичних осіб, у тому числі через засоби
масової інформації, журналістів, громадські об’єднання, професійні спілки тощо.
На головній сторінці веб-сайту Комітету в нижній частині є посилання на
розділ «Повідомити про корупцію» (у вигляді кнопки, виділеної синім кольором з
поміж інших посилань), який розміщено за посиланням: https://amcu.gov.ua/povidomitipro-korupciyu.)
2.4.3. Визначення викривача
Враховуючи наведене, викривач – це фізична особа, яка:
1) володіє інформацією про можливі факти корупційних правопорушень –
фактичними даними, а саме про обставини правопорушення, місце і час його
вчинення, особу , яка вчинила правопорушення;
2) має переконання у достовірності відповідної інформації;
3) отримала інформацію у зв’язку з трудовою, професійною, господарською,
громадською, науковою діяльністю, проходженням служби чи навчання або участю у
передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої
діяльності, проходження служби чи навчання;
4) повідомила інформацію, зокрема, через:
4.1) внутрішні канали керівнику або уповноваженому підрозділу (особі)
органу або юридичної особи, у яких викривач працює, проходить службу чи навчання
або на замовлення яких виконує роботу;
4.2) регулярні канали спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії
корупції, органам досудового розслідування, органам, відповідальним за здійснення
контролю за дотриманням законів у відповідних сферах, іншим державним органам,
установам, організаціям;
4.3) зовнішні канали.
У випадку відсутності хоча б однієї з вказаних істотних ознак особа не може
вважатися викривачем.
Окремо варто зазначити, що особа, яка надала повідомлення, не є викривачем,
якщо інформація:
1) не містить фактичних даних, а саме про обставини правопорушення, місце і
час його вчинення, особу , яка вчинила правопорушення;
2) стала їй відома не у зв’язку з трудовою, професійною, господарською,
громадською, науковою діяльністю, проходженням служби чи навчання або участю у
передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої
діяльності, проходження служби чи навчання.
2.4.4. Підтвердження статусу викривача
Наявність статусу викривача може підтверджуватися документами про
повідомлення ним про можливі факти корупційних правопорушень.
19
Такими документами можуть бути:
1) копія відповіді органу (закладу, установи, організації або юридичної
особи) на повідомлення (заяву, скаргу тощо) викривача (зразок додається);
2) копія листа органу (закладу, установи, організації або юридичної особи)
про результати попередньої перевірки за повідомленням викривача про можливі
факти корупційних правопорушень;
3) копія повідомлення Національному агентству про початок досудового
розслідування за участю викривача;
4) копія повідомлення Національному агентству про участь викривача у
справі про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією;
5) витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, до якого внесені
відомості про заявника (викривача) у справі про корупційний злочин;
6) інші документи, видані уповноваженими органами, які підтверджують, що
особа є викривачем у зв’язку із повідомленням нею інформації про можливі факти
корупційних правопорушень.
Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції,
а також право на винагороду викривачу здійснюється у відповідності до статей 533-7
Закону.
Права та гарантії захисту викривача
1. Права викривача виникають з моменту повідомлення інформації про
можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших
порушень Закону.
2. Викривач має право:
1) бути повідомленим про свої права та обов’язки, передбачені Законом;
2) подавати докази на підтвердження своєї заяви;
3) отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав повідомлення,
підтвердження його прийняття і реєстрації;
4) давати пояснення, свідчення або відмовитися їх давати;
5) на безоплатну правову допомогу у зв’язку із захистом прав викривача;
6) на конфіденційність;
7) повідомляти про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією
правопорушень, інших порушень Закону без зазначення відомостей про себе
(анонімно);
8) у разі загрози життю і здоров’ю на забезпечення безпеки щодо себе та
близьких осіб, майна та житла або на відмову від таких заходів;
9) на відшкодування витрат у зв’язку із захистом прав викривачів, витрат на
адвоката у зв’язку із захистом прав особи як викривача, витрат на судовий збір;
10) на винагороду у визначених законом випадках;
11) на отримання психологічної допомоги;
12) на звільнення від юридичної відповідальності у визначених законом
випадках;
13) отримувати інформацію про стан та результати розгляду, перевірки та/або
розслідування за фактом повідомлення ним інформації.
3. Права та гарантії захисту викривачів поширюються на близьких осіб
викривача.
Захист трудових прав викривача
20
1. Викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено у прийнятті на
роботу, їх не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до
дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим
негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у
призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) або загрозі таких
заходів впливу у зв’язку з повідомленням про можливі факти корупційних або
пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону.
До негативних заходів також належать формально правомірні рішення і дії
керівника або роботодавця, які носять вибірковий характер, зокрема, не
застосовуються до інших працівників у подібних ситуаціях та/або не застосовувалися
до працівника у подібних ситуаціях раніше.
2. У разі відсторонення працівника, який є викривачем, від виконання
трудових обов’язків не з його вини оплата праці на період відсторонення
здійснюється в розмірі середньої заробітної плати працівника за останній рік.
3. Викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено в укладенні чи
продовженні договору, трудового договору (контракту), наданні адміністративних та
інших послуг у зв’язку з повідомленням про можливі факти корупційних або
пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону. Забороняється
створювати перешкоди викривачу, його близьким особам у подальшому здійсненні
ними їх трудової, професійної, господарської, громадської, наукової або іншої
діяльності, проходженні ними служби чи навчання, а також вживати будь-яких
дискримінаційних заходів у зв’язку з повідомленням про можливі факти корупційних
або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону.
4. Викривачу, його близьким особам, права яких порушені всупереч
положенням частин першої - третьої цієї статті, гарантується поновлення їх
порушених прав.
5. Викривач, його близькі особи, звільнені з роботи у зв’язку з повідомленням
про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших
порушень Закону, підлягають негайному поновленню на попередній роботі (посаді), а
також їм виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу, але не більш як
за один рік. Якщо заява про поновлення викривача, його близької особи на роботі
(посаді) розглядається більше одного року не з їхньої вини, їм виплачується середній
заробіток за весь час вимушеного прогулу.
6. Викривач, його близькі особи, переведені на іншу постійну
нижчеоплачувану роботу (посаду) у зв’язку з повідомленням про можливі факти
корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону,
підлягають негайному поновленню на попередній роботі (посаді), а також їм
виплачується різниця в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не
більш як за один рік. Якщо заява про поновлення викривача, його близької особи на
роботі розглядається більше одного року не з їхньої вини, їм виплачується середній
заробіток за весь час вимушеного прогулу.
7. У разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, звільненого у
зв’язку із здійсненим ним, його близькою особою повідомленням про можливі факти
корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону, та
за його відмови від такого поновлення йому виплачується грошова компенсація у
розмірі шестимісячного середнього заробітку, а в разі неможливості поновлення - у
розмірі дворічного середнього заробітку.
21
Право викривача на конфіденційність та анонімність
1. Заборонено розкривати інформацію про особу викривача, його близьких
осіб або інші дані, які можуть ідентифікувати особу викривача, його близьких осіб,
третім особам, які не залучаються до розгляду, перевірки та/або розслідування
повідомлених ним фактів, а також особам, дій або бездіяльності яких стосуються
повідомлені ним факти, крім випадків, установлених законом.
2. У разі якщо законом дозволяється без згоди викривача ухвалення
обґрунтованого рішення про розголошення інформації про викривача або інформації,
яка може ідентифікувати особу викривача, викривач повинен бути повідомлений про
це не пізніше ніж за 18 робочих днів до дня розкриття відповідної інформації шляхом
вручення йому повідомлення про ухвалення відповідного рішення під розписку. У
повідомленні про розкриття інформації про особу викривача має бути вказано коло
осіб, яким буде розголошена інформація, а також підстави такого розголошення.
3. За незаконне розкриття відомостей про викривача настає відповідальність,
передбачена законом.
Право викривача на отримання інформації
1. Викривач має право отримувати інформацію про стан та результати
розгляду, перевірки та/або розслідування у зв’язку із здійсненим ним повідомленням
про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших
порушень Закону.
2. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, надається викривачу
за його заявою органом, юридичною особою, посадовою або службовою особою,
відповідальною за розгляд, проведення перевірки та/або розслідування у зв’язку із
здійсненим викривачем повідомленням про можливі факти корупційних або
пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону, не пізніше п’яти
днів після отримання заяви, а також за кінцевими результатами розгляду, перевірки
та/або розслідування.
Винагорода викривачу
1. Право на винагороду має викривач, який повідомив про корупційний
злочин, грошовий розмір предмета якого або завдані державі збитки від якого у п’ять
тисяч і більше разів перевищують розмір прожиткового мінімуму для працездатних
осіб, установленого законом на час вчинення злочину.
2. Розмір винагороди становить 10 відсотків від грошового розміру предмета
корупційного злочину або розміру завданих державі збитків від злочину після
ухвалення обвинувального вироку суду. Розмір винагороди не може перевищувати
трьох тисяч мінімальних заробітних плат, установлених на час вчинення злочину.
3. У випадках повідомлення декількома викривачами різної інформації про
один і той самий корупційний злочин, у тому числі інформації, що доповнює
відповідні факти, розмір винагороди розподіляється у рівних частинах між такими
викривачами.
Юридична відповідальність викривача
1. Викривач не несе юридичної відповідальності за повідомлення про можливі
факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень
Закону, поширення зазначеної у повідомленні інформації, незважаючи на можливе
22
порушення таким повідомленням своїх службових, цивільних, трудових чи інших
обов’язків або зобов’язань.
2. Повідомлення про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією
правопорушень, інших порушень цього Закону не може розглядатися як порушення
умов конфіденційності, передбачених цивільним, трудовим або іншим договором
(контрактом).
3. Викривач звільняється від цивільно-правової відповідальності за майнову
та/або моральну шкоду, завдану внаслідок здійснення повідомлення про можливі
факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень
Закону, крім випадку здійснення завідомо неправдивого повідомлення. У разі
неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації вона підлягає
спростуванню у порядку, визначеному Цивільним кодексом України.
2.5. Інші механізми запобігання корупції
Законом визначено інші механізми запобігання корупції, які застосовуються в
діяльності органів Антимонопольного комітету України.
До таких механізмів відносять:
- заборону на одержання пільг, послуг і майна органами державної влади та
органами місцевого самоврядування. Тобто, таким органам забороняється одержувати
від фізичних, юридичних осіб безоплатно грошові кошти або інше майно,
нематеріальні активи, майнові переваги, пільги чи послуги, крім випадків,
передбачених законами або чинними міжнародними договорами, згоду на
обов'язковість яких надано Верховною Радою України;
- антикорупційну експертизу чинних нормативно-правових актів та проектів
нормативно-правових актів з метою виявлення факторів, що сприяють або можуть
сприяти вчиненню корупційних правопорушень. Обов’язкова антикорупційна
експертиза здійснюється Міністерством юстиції України, крім антикорупційної
експертизи проектів нормативно-правових актів, внесених на розгляд Верховної Ради
України народними депутатами України, яка здійснюється комітетом Верховної Ради
України, до предмета відання якого належить питання боротьби з корупцією;
- проведення робочих зустрічей (переговорів) із фізичними особами,
суб’єктами господарювання у кількості не менш ніж двох працівників виключно у
службових приміщеннях органів Комітету.
Порядком проведення антикорупційної експертизи, затвердженим наказом
Міністерства юстиції України від 18 березня 2015 року №383/5 "Деякі питання
проведення антикорупційної експертизи", визначається механізм проведення
органами Міністерства юстиції антикорупційної експертизи нормативно-правових
актів та проектів нормативно-правових актів з метою запобігання вчиненню
корупційних правопорушень через наявність у законодавстві корупціогенних
факторів.
До таких факторів належать:
- нечітке визначення функцій, прав, обов’язків і відповідальності органів
державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання
функцій держави або місцевого самоврядування;
- створення надмірних обтяжень для одержувачів адміністративних послуг;
- відсутність або нечіткість адміністративних процедур;
- відсутність чи недоліки конкурсних (тендерних) процедур.
23
2.6. Спеціальна перевірка
Спеціальну перевірку відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття
посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування,
запроваджено з метою підвищення якості відбору кандидатів на зайняття посад,
пов'язаних з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, та
запобіганню прийняттю на службу осіб, у яких у випадку призначення виникатиме
конфлікт інтересів. Зазначений механізм надає можливість керівнику отримати
всебічну інформацію про кандидата та прийняти об'єктивне рішення про його
призначення або відмовити у призначенні.
Стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття
відповідального або особливо відповідального становища, а також посад з
підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується Національним
агентством, на підставі вимог статті 56 Закону проводиться спеціальна перевірка, у
тому числі щодо відомостей, поданих особисто.
Відповідно до вищезазначеної статті посадами, які передбачають зайняття
відповідального або особливо відповідального становища, є посади, зокрема, членів
Антимонопольного комітету України та посади, які належать до посад державної
служби категорії “А” або “Б”.
Організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника
(заступника керівника) державного органу або його апарату, на зайняття посади в
якому претендує особа, крім випадків, установлених законом. Для забезпечення
організації проведення спеціальної перевірки керівник відповідного державного
органу може визначити відповідальний структурний підрозділ.
Статтею 56 Закону визначено перелік відомостей про особу, яка претендує на
зайняття посади, які підлягають перевірці, та окреслено коло осіб, щодо яких
спеціальна перевірка не проводиться. Зокрема, спеціальна перевірка не проводиться
щодо претендентів, які перебувають на посадах в державних органах, органах влади
Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та призначаються в
порядку переведення на посади в Антимонопольний комітет України.

На підставі статті 59 Закону відомості про осіб, яких притягнуто до
кримінальної, адміністративної, дисциплінарної або цивільно-правової
відповідальності за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією
правопорушень, а також про юридичних осіб, до яких застосовано заходи
кримінально-правового характеру у зв’язку з вчиненням корупційного
правопорушення, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили
корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, що формується та ведеться
Національним агентством. Відомості про осіб, які входять до особового складу
органів, що провадять оперативно-розшукову або розвідувальну чи
контррозвідувальну діяльність, належність яких до вказаних органів становить
державну таємницю, та яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних
правопорушень, вносяться до розділу з обмеженим доступом Єдиного державного
реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.
Відомості про фізичних осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення
корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, а також про юридичних
24
осіб, до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру у зв’язку з
вчиненням корупційного правопорушення, вносяться до Єдиного державного реєстру
осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, протягом
трьох робочих днів з дня надходження з Державної судової адміністрації України до
Національного агентства електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили, з
Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відомості про накладення дисциплінарного стягнення за вчинення
корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення вносяться до Єдиного
державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією
правопорушення, протягом трьох робочих днів з дня надходження до Національного
агентства від кадрової служби державного органу, органу влади Автономної
Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, а також підприємства, установи
та організації завіреної в установленому порядку паперової копії наказу про
накладення дисциплінарного стягнення.
Інформація з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або
пов’язані з корупцією правопорушення, про внесення відомостей про особу до
зазначеного реєстру або про відсутність відомостей про таку особу подається:
- на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим,
органів місцевого самоврядування з метою проведення спеціальної перевірки
відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних з виконанням
функцій держави або місцевого самоврядування;
- на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої
інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит
прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням
законів;
- у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) або
уповноваженого представника юридичної особи щодо отримання відомостей про себе
або юридичну особу, яку він представляє. Національне агентство забезпечує
оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті відомостей з Єдиного державного
реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення,
протягом трьох робочих днів після їх внесення до реєстру.
Статтею 59 Закону передбачено перелік відкритих для безоплатного
цілодобового доступу відомостей про фізичну особу, яку притягнуто до
відповідальності за вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією
правопорушення, а також відомостей про юридичну особу, до якої застосовано заходи
кримінально-правового характеру. Зазначені відомості не належать до конфіденційної
інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.
2.8. Вимоги щодо прозорості та доступу до інформації
Вимоги щодо прозорості та доступу до інформації передбачені статтею 60
Закону. Так, особам уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, а також особам, які постійно або тимчасово обіймають посади,
пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських
обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних
особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, забороняється:
1) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим
фізичним або юридичним особам передбачено законом;
25
2) надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка
підлягає наданню відповідно до закону.
Не може бути віднесено до інформації з обмеженим доступом інформацію про:
1) розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та
юридичним особам чи одержується від них особами уповноваженими на виконання
функцій держави або місцевого самоврядування або державними органами, органами
місцевого самоврядування;
2) розміри, види оплати праці, матеріальної допомоги та будь-яких інших
виплат з бюджету особам, а також одержані цими особами за правочинами, які
підлягають обов’язковій державній реєстрації, а також подарунки, які регулюються
цим Законом;
3) передачу в управління належних особам підприємств та корпоративних прав,
що здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом;
4) конфлікт інтересів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або
місцевого самоврядування, та заходи з його врегулювання.
3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ АБО ПОВ’ЯЗАНІ З
КОРУПЦІЄЮ ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА УСУНЕННЯ ЇХ
НАСЛІДКІВ
За вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень особи
уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування у
відповідності до статті 65 Закону притягаються до кримінальної, адміністративної,
цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом
порядку.
У разі вчинення від імені та в інтересах юридичної особи її уповноваженою
особою злочину самостійно або у співучасті до юридичної особи у випадках,
визначених Кримінальним кодексом України, застосовуються заходи кримінальноправового характеру.
Особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення,
пов’язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено
на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю, пов’язаними з виконанням функцій держави або місцевого
самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає
притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.
З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або
пов’язаного з корупцією правопорушення або невиконанню вимог цього Закону в
інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії
корупції або приписом Національного агентства рішенням керівника органу,
підприємства, установи, організації, в якому працює особа, яка вчинила таке
правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному
Кабінетом Міністрів України2.
Обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв’язку з притягненням
до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю,
2 Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання
функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений постановою Кабінету Міністрів
України від 13 червня 2000 року №950 (зі змінами).
26
пов’язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що
прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим
рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.
Особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової
діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку,
визначеному законом. Особа, щодо якої складено протокол про адміністративне
правопорушення, пов’язане з корупцією, якщо інше не передбачено Конституцією і
законами України, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за
рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому вона
працює, до закінчення розгляду справи судом.
У разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,
пов’язане з корупцією, у зв’язку з відсутністю події або складу адміністративного
правопорушення відстороненій від виконання службових повноважень особі
відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов’язаного з таким
відстороненням.
Відповідно до статті 66 Закону збитки, шкода, завдані державі внаслідок
вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, підлягають
відшкодуванню особою, яка вчинила відповідне правопорушення, в установленому
законом порядку.
Відповідно до статті 67 Закону нормативно-правові акти, рішення, видані
(прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або
посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів,
рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою
заінтересованої фізичної особи, об’єднання громадян, юридичної особи, прокурора,
органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого
самоврядування. Правочин, укладений внаслідок порушення вимог цього Закону,
може бути визнаним недійсним. Статтею 68 передбачено порядок відновлення прав і
законних інтересів та відшкодування збитків, шкоди, завданих фізичним та
юридичним особам внаслідок вчинення корупційного правопорушення.
Відповідно до статті 69 Закону кошти та інше майно, одержані внаслідок
вчинення корупційного правопорушення, підлягають конфіскації або спеціальній
конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку.
Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлена
адміністративна відповідальність за наступні правопорушення, пов’язані з корупцією:
- порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами
діяльності (стаття 172-4);
- порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків
(стаття 172-5);
- порушення вимог фінансового контролю (стаття 172-6);
- порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів
(стаття 172-7);
- незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з
виконанням службових повноважень (стаття 172-8);
- невжиття заходів щодо протидії корупції (статті 172-9, 172-9-1);
- невиконання законних вимог (приписів) Національного агентства з питань
запобігання корупції (стаття 188-46).
Відповідно до Кримінального кодексу України корупційними злочинами
вважаються:
27
- нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету
чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх
перевищенням (стаття 210);
- підкуп працівника підприємства, установи чи організації (стаття 354);
- зловживання владою або службовим становищем (стаття 364);
- зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи
приватного права незалежно від організаційно-правової форми (стаття 364-1);
- зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги
(стаття 365-2);
- прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди
службовою особою (стаття 368);
- підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від
організаційно-правової форми (стаття 368-3);
- підкуп особи, яка надає публічні послуги (стаття 368-4);
- пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі
(стаття 369);
- зловживання впливом (стаття 369-2);
- провокація підкупу (стаття 370).
Крім того, до корупційних злочинів належать наступні злочини, у разі їх
вчинення шляхом зловживання службовим становищем:
- привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання
службовим становищем (стаття 191);
- викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток,
заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх
пошкодження (стаття 357).
УВАГА! У разі виникнення будь-яких запитань з приводу змісту та
застосування антикорупційного законодавства слід звертатися 
до уповноваженого з антикорупційної діяльності КНП "Ужгородська міська

багатопрофільна клінічна лікарня" Ужгородської міської ради Зінич Ірини каб. № 323